І хтось ще просить потримати літо,
Та вулиці вже сповнені дощем,
І вітер завива несамовито.
Так швидко нас покинуло тепло,
Серпневе сонце попрощалось рано.
А осінь неминуча. Ось воно:
Це твоє перше дощове сопрано.
Це перші твої кроки так звучать
Нестримною вечірньою грозою.
На вулицях усі кудись летять,
А я стою й милуюся тобою.
Ти прикрашаєш кожен закуток
Своєю золотавою ходою.
Дозволь мені зробити цей ковток
І впитися твоєю глибиною.
Впусти мене на мить в своє шатро,
І сповни мене мудрістю своєю.
Я одягну тепер нове пальто
І вийду в світ осінньою зорею.
31.08.2013
Альбінка Смолянська
